Історія розвитку кафедри мікробіології вірусології та імунології Одеського національного медичного університету
Викладання мікробіології в Одесі починалося ще у Новоросійському університеті, який був створений в 1865 р. і в якому працювали І.І. Мечников, Л.С. Ценковський, В.В. Підвисоцький та інші корифеї світової і вітчизняної науки. В університеті вихована ціла плеяда великих вчених - Д.К. Заболотний, М.Ф. Гамалія, Л.О. Тарасевич, Я.Ю. Бардах, С.М. Щастний, В.К. Стефанський, з іменами яких пов'язано формування першої мікробіологічної школи, заснування першої бактеріологічної і другої в світі пастерівської станції (1886 р). У другій половині 1895 р. на кафедрі ботаніки університету був створений доцентський курс бактеріології на чолі з приват-доцентом Я.Ю. Бардахом, який організував в університеті бактеріологічну лабораторію і першим читав окремий курс бактеріології. У 1900 році з ініціативи великого хірурга М.І. Пирогова в Новоросійському університеті був відкритий медичний факультет. Засновником і організатором навчального процесу на факультеті був його декан - видатний патолог і громадський діяч В.В. Підвисоцький. Викладання медичної мікробіології було розпочато у 1901 році і проводилось протягом 20 років на кафедрі загальної патології і гістології. Курс лекцій спочатку читав професор В.В. Підвисоцький, а потім - його учні Л.О. Тарасевич, С.М. Щастний, М.Ф. Гамалія, М.Г. Ушинський. З 1908 року кафедру загальної патології очолював В.В. Воронін. Окремі лекції по бактеріології читав В.К. Стефанський, практичні заняття проводили О.М. Казарінов і Е.Ю. Ген. Цей період кафедри характеризується плідною роботою в напрямках удосконалення навчального процесу та його забезпечення відповідною літературою. У 1912 році видав "Краткий курс микробиологии инфекционных заболеваний" С.М. Щастний, а у 1912-1915 роках вийшла колективна праця "Медицинская микробиология" у 3-х томах під редакцією Л.О. Тарасевича, який відіграв велику роль у викладанні мікробіології для студентів і підготовці лікарів-бактеріологів. У 1920 році медичний факультет університету і Вищі жіночі медичні курси були реорганізовані у Медичну академію,першим ректором якої був видатний вітчизняний вчений Д.К. Заболотний. Кафедра бактеріології була створена у 1921 році, організатором і в.о. завідувача був С.М. Щастний, якого на цю посаду рекомендували відомі вчені О.О. Богомолець, Л.О. Тарасевич, В.К. Стефанскький, С.В. Коршун. Щастний Сергій Михайлович - вихованець Київського університету св. Володимира, який він закінчив у 1899 році, а у 1901 році на запрошення свого учителя В.В. Підвисоцького став співпрацівником кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Новоросійського університету. У 1919 році був обраний на посаду завідувача Одеської бактеріологічної станції, яка у 1920 р. була реорганізована у Санітарно-бактеріологічний інститут імені І.І. Мечниикова.  До 1928 року був завідувачем кафедри бактеріології Одеського хіміко-фармацевтичного інституту, потім директором Кримського інституту епідеміології і мікробіології (м.Севастополь), який у 1930 році був переведений до міста Симферополя, де Сергій Михайлович був також завідувачем кафедри мікробіології Кримського медичного інституту до 1938 року. У 1939 році С.М.  Щастний був репресований. Велика Вітчизняна війна застала його у Казахстані, де він вів боротьбу з висипним тифом, від якого помер 19 березня 1943 року. В період становлення кафедри бактеріології Одеського медичного інституту С.М. Щастний як в.о. завідувача (1922-1923 рр.) проявив свій організаторський талант керівника, педагога, науковця. Завідування кафедрою С.М. Щастний поєднував з посадами директора Одеського санітарно-бактеріологічного інституту і професора хіміко-фармацевтичного інституту. В цей час на кафедрі працювали 3 штатні, 3 позаштатні асистенти: Д.С. Кастирко, О.М. Кранцфельд, О.А. Грінберг. До навчального процесу був включений курс практичних занять з бактеріології, який розробив С.М. Щастний. На кафедрі успішно розв'язувалися проблеми імунітету і гематології, питання діагностики і епідеміології чуми. 2 березня 1922 р. ректорат Одеського медичного інституту одностайно постановив: "Просить профессора Д.К. Заболотного остаться в Одесском медицинском институте и принять в свое ведение кафедру микробиологии".  Данііл Кирилович Заболотний цю пропозицію прийняв, але приступив до виконання обов'язків завідувача кафедри тільки у вересні 1923 року у зв'язку з тим, що був в тривалому закордонному відрядженні. Через 2 місяця Д.К. Заболотний був відряджений до Військово-Медичної Академії. Виконання обов'язків завідувача кафедри (за сумісництвом) було доручено завідувачу кафедри інфекційних хвороб професору В'ячеславу Карловичу Стефанському. В 1924 р. завідувачем кафедри був призначений Володимир Леонтійович Єлін, який очолював кафедру до початку Великої Вітчизняної війни. Володимир Леонтійович закінчив медичний факультет Новоросійського університету у 1911 році, працював лікарем, декілька разів притягувався до відповідальності за революційну діяльність, був завідувачем відділу охорони здоров'я Одеського облвиконкому, з 1921 року - асистент кафедри мікробіології Харківського медичного інституту, а з 1924 року - завідувач кафедри мікробіології Одеського медичного інституту. Під керівництвом В.Л. Єліна працювали М.М. Соловйов (в майбутньому - дійсний член АМН СРСР), доценти Б.Г. Вайнберг і Е.Ю. Ген, ст. асистент Д.С. Кастирко, асистенти О.П. Розенблат, К.Т. Грянько, Ю.Й. Брутман, Ф.О. Черткова, К.Я. Глейберман та ін. Аспірантами були Н.Д. Аніна-Радченко, К.Й. Берштейн-Леонідова і М.А. Кушнарьов. Професорсько-викладацький склад удосконалював навчально-методичний процес, приділяв постійну увагу забезпеченню практичних занять відповідними демонстраційними препаратами, таблицям, схемами , а також практичними завданнями, виконання яких сприяло закріпленню теоретичних знань і надбанню практичних навичок і умінь. Покращувалися умови для проведення наукових досліджень. На кафедрі функціонували патогістологічна і хімічна лабораторії, які були оснащені сучасною для того часу апаратурою. Кафедрою були проведені важливі дослідження з  метою одержання вітчизняного агар-агару. Під керівництвом професора В.Л. Єліна була створена лабораторія з виробництва агар-агару. Приймаючи до уваги важливість результатів наукових досліджень, згідно з рішенням Наркомату охорони здоров'я 1 березня 1932 року на кафедрі була організована науково-дослідна мікробіологічна станція (керівник В.Л. Єлін), яка координувала роботу мікробіологів м. Одеси. З 1932 року обсяг роботи на кафедрі значно розширився: роздільно читався курс лекцій студентам по факультетах: лікувально-профілактичного, санітарно-гігієнічного, педіатричного та транспортно-лікувально-профілактичного, також вечірнього лікарського інституту. Була впроваджена посада другого професора, яку займав доцент Б.Г. Вайнберг. Для студентів санітарно-гігієнічного факультету був введений новий спеціальний курс санітарної мікробіології, який очолила О.П. Розенблат. Колектив викладачів кафедри поповнився новими працівниками, які мали певний досвід практичної і наукової роботи:  Н.Д. Аніна-Радченко, В.Я. Красноголовець, Р.Г. Токар, І.І. Безброж. Професор В.Л. Єлін приділяв постійну увагу підготовці кадрів вищої кваліфікації, про що свідчить те,що з 1930 по 1941 роки на кафедрі навчалися 17 аспірантів, доля яких після закінчення аспірантури складалася по-різному. Так, А.М. Маслов- директор Омського інституту мікробіології АН УРСР (Київ), загинув в бою з фашистами; В.Я. Красноголовець - ст.н.с. Московського НДІ; А.М. Розенман - ст. н.с. Одеського ІЕМ; Ф.А. Сатановська -асистент Іркутського медичного інституту; Л.О. Бланк - завідувач лабораторії Одеського інституту стоматології; С.П.Жак - асистент Одеського медичного інституту ім. М.І. Пирогова; Р.Г. Токар - доцент Владивостоцького медичного інституту; Ф.О. Черткова - завідувачка відділу Державного контрольного інституту біологічних препаратів (м. Москва); К.Й. Берштейн-Леонідова -декілька років була директором Красноярського інституту епідеміології і мікробіології; Н.Д. Аніна-Радченко - асистент, доцент, декан Одеського медичного інституту, директор Одеського науково-дослідного інституту епідеміології і вірусології ім. І.І. Мечникова (1944-1966 рр.), завідувачка відділом відділом Молдавського НДІ гігіени і епідеміології. 1941 року ряд співробітників були призвані до лав Радянської Армії. Ю.Й. Брутман, Л.М. Хармац, Е.М. Френкман, аспірант Я.Б. Брехман - учасники Великої Вітчизняної війни. Решта співробітників була евакуйована. Технічний персонал кафедри (В.І. Лобанова., В.С. Сидорчук, А.І. Путна) зберіг частково майно і обладнання, а також бібліотеку кафедри, але навчальні та інші архіви за період тимчасової окупації зникли. Після визволення від окупації розпочалось відновлення кафедри: був укомплектований штат викладацького складу, розпочався навчальний процес, організована наукова робота, яка проводилась на базі Інституту епідеміології і мікробіології. У 1945-1946 рр. кафедру очолив професор Володимир Всеволодович Сукнєв . Штат викладачів становив 12 осіб, з яких тільки чотири були кандидатами медичних наук: Доцент Б.Г. Вайнберг, асистенти Д.С. Щастний, Н.Д. Аніна-Радченко, Р.Г. Токар. Основні наукові розробки торкалися питання бактеріофагії та епідеміології чуми. Короткий час (1946-1947 рр.) виконував обов'язки завідувача кафедри Яків Климентійович Гімельфарб, який в роки Великої Вітчизняної війни був флагманським епідеміологом Чорноморського військово-морського флоту. Основні наукові дослідження були присвячені проблемам грипу, гепатитів, питанням мікробіолоігії чуми, мікробактеріям, диференціації сальмонел. Під керівницством професора Я.К. Акбройт. У 1947 році завідувачем кафедри був обраний професор С.М. Мінервін. Після закінчення Варшавського університету (1914 р.) Сергій Михайлович працював лікарем сільської лікарні на Тамбовщині, потім служив в армії. Після демобілізації -науковий співробітник Московського мікробіологчного інституту (1921-1931 рр.), директор Північнокавказького інституту епідеміології і мікробіології, завідувач кафедри мікробіології Дніпропетровського медичного інституту і Інституту удосконалення лікарів (1931-1941 рр.), завідувач мікробіологічного відділу Одеського інституту епідеміології і мікробіології ім. І.І. Мечникова (1944-1947 рр.) С.М. Мінервін - учень відомої наукової школи видатного мікробіолога професора В.О. Барикіна, був послідовником ідей свого вчителя, прихильником патогенетичних механізмів розвитку інфекційної патології. Основні проблеми, які він і його численні учні розробляли, були присвячені різнобічному вивченню патогенезу захворювань токсикоінфекційної природи (правець, ботулізм, газова анаероба інфекція, дифтерія), широкі дослідження проводились з проблеми алергії (вивчались властивості алергенів, роль підвищеної чутливості організму в розвитку процесів стрептококової і стафілококової етіології), важливе місце в науковій роботі С.М. Мінервіна займали питання етіології, епідеміології і профілактики чуми, холери, скарлатини, віспи і бруцельозу. Актуальною проблемою, яку розробляв Сергій Михайлович і його послідовники протягом тривалого часу, була розробка концепції патогенезу ботулізму. С.М. Мінервін у докторській дисертації (1937 р.) , на підставі своїх клінічних і експериментальних даних, здобутих під час великого спалаху ботулізму у Дніпропетровську, вперше обгрунтував токсикоінфекційну природу ботулізму і довів можливість додаткової продукції ботулінового токсину в організмі людини. Вивчення проблеми ботулізму в подальшому продовжилось під керівництвом С.М. Мінервіна на кафедрі мікробіології Одеського медичного інституту. Суттєвим кроком уперед було встановлення факту пригнічення ботулінічним токсином фагоцитарної активності лейкоцитів in vitro і, особливо, in vivo (С.П. Жак і К.І. Черв'якова). Це в подальшому дало можливість обгрунтувати роль первинної інтоксикації малими дозами токсину в утворенні умов для розмноження клостридій ботулізму в організмі та продукції токсину - так званої "сенсибілізучої" дії токсину ботулізму різних типів. Те, що фагоцитарна функція лейкоцитів поновлюється під впливом антитоксичної сироватки, було покладено в основу розробки експрес-методики виявлення токсину ботулізму у харчових продуктах (В.Р. Савін, 1960) і в організмі людини ("Инструкция по обнаружению ботулинового токсина методом определения фагоцитарного показателя", С.М. Минервин, Ю.И. Донец, 1961). Слід відзначити,що цей метод дозволяє виявити незначну кількість токсину, яку за допомогою загальноприйнятої біологічної проби виявити не вдається. С.М. Мінервін запропонував раціональну терапію хворих на ботулізм - вводити антитоксичну сироватку не тільки парентерально, обгрунтований та апробований у клінічних умовах Л.М. Шведовим. Значний інтерес викликало відкриття С.М. Мінервіним у 1937 р. феномену парадоксальної дії ботулінового токсину, подібно феномену Берінга для дифтерійного та правцевого токсинів. Таким чином, різнобічне і глибоке вивчення особливостей патогенезу ботулізму, яке було проведене під керівництвом С.М. Мінервіна, остаточно вирішило питання про токсикоінфекційну природу ботулізму, дало підстави для втілення у практичну діяльність еспрес-методу діагностики ботулізму, а також розробити нові підходи лікування хворих. Наукові дослідження з проблеми ботулізму під керівництвом С.М. Мінервіна стали основою кандидатських дисертацій співробітників кафедри В.Р. Савіна, Ю.Й. Донця, Л.М. Шведова, Л.А. Зубко, М.Ф. Даценко і ст. викладача спец. кафедри П.С. Ганжари. Розробка наукового напрямку патогенезу захворювань токсикоінфекційоної природи привела до встановлення ефекту потенційованої дії токсинів клострідій - облігатних збудників газової анаеробної інфекції. Цю думку висловив С.М. Мінервін (1956 р.) і зробив припущення, що надсумарний токсічній ефект спричиняє більш тяжку форму перебігу хвороби. Потенційований токсичний ефект може проявлятись також і при спільній дії токсинів з продуктамі жіттєдіяльності умовно-патогенних і апатогенних мікрооорганізмів-асоціантів. Експериментальні дослідження показали, що сумісна дія токсину Сl. perfringens з токсином стафілококу, продуктами жіттеєдіяльності Сl. sordelli, протею, Cl.sporogenes, О-стрептолізином, токсинами С. oedematiens i Cl.septium проявляється посиленням летальної, гемолітичної та гіалуронідазної активностей (М.О. Левенштам, С.П. Жак, А.В. Целух, Ю.Й.  Донець, О.І. Міцкевіч, В.І. Овчинніков). Проблема потенційованої дії токсинів одержала подальший розвиток в дослідженнях Н.Г. Боровкової (ст. науковий співробітник Одеського НДІ вірусології та епідеміології ім. І.І. Мечникова) та співробітників Одеського медичного інституту Т.М. Якименко і О.І. Міцкевича. Результати цих спостережень були узагальнені в докторських дисертаціях, науковим консультантом яких був професор С.М. Мінервін. Нові дані про лейкотоксини збудників газової анаєробної інфекції були одержані І.О. Ситником (в подальшому став завідувачем кафедри Тернопільского медичного інституту) , О.Л. Головатюк, В.С. Крючковим. Значення мікробних асоціаций і іх роль в патогенезі правця були предметом досліджень, виконаних під керівництвом С.М. Мінеріна асистентом О.А. Кириленко, дані яких були узагальнені в ії докторській дисертації (1967 р.). Вона приділила основну увагу вивченню комбінованої дії правцевого токсину з токсинами стафілококу і інших асоціантів і встановила в експериментах на тваринах, що після інфікування спорами палички правця в суміші з культурами стафілокока, кишкової палички та протея, інфекція проходила більш тяжко, ніж інфекція, яку спричинено одним мікробом. В дослідах з міченим токсином правця було виявлено підвищення проникності гістогематичного бар'єру мембран клітин для тетаноспазміну під впливом стафілококової інтоксикації. Приймаючи до уваги дані про потенціювання ефектів токсину правця під впливом токсинів мікробів-асоціантів, О.А. Кириленко надала важливі практичні рекомендації щодо терапії асоційованої правцевої інтоксикації, які передбачають застосування препаратів специфічної терапії антибіотиків і хіміотерапії ранової інфекції. Ще одна проблема, яку С.М. Мінервін розробляв ще до прибуття в Одессу - це питання інфекційної алергії. Співробітники кафедри протягом багатьох років проводили під керівництвом С.М. Мінервіна дослідження інфекційної алергії сумісно з науковцями клінічних кафедр і ОНДІВЕМ ім. І.І. Мечникова. Професор С.М. Мінервін висловив гіпотезу про переважну роль стрептоковового алергену у розвитку не тільки сенсибідізації організму до стрептококова, а й у порушенні імунобіологічної реактивності неспецифічного характеру, яка призводить до зниження резистентності організму до мікроба-збудника і сприяє  розвитку інфекційного процесу. Дослідження в цьому напрямку дозволили розшифрувати різні аспекти стрептококових захворювань. Експериментами С.М. Мінервіна показано,що фільтрати культур стрептококів, які виділені при септичних формах скарлатини, мали більшу здатність підвищувати чутливість тварин до інфікування стрептококом, в порівнянні з фільтратами культур стрептокока, який виділявся від хворих на токсичну форму скарлатини. Ці дані були підтверджені учнями С.М. Мінервіна - О.А. Кириленко, І.В. Чистяковою, Н.Г. Боровковою, Л.А. Пожидаєвою-Синиціною з застосуванням термостабільної фракції скарлатинозного токсину - стрептококового алергену. Подальше вивчення ролі стрептококового алергену в патогенезі стрептококової інфекції підтвердило думку С.М. Мінервіна про пригнічуючу дії стрептококового алергену на фактори захисту - фагоцитарну активність лейкоцитів, клітин РЕС і селезінки, виробку антитіл (О.А. Кириленко, Л.І. Ярошик, Н.Г. Боровкова, П.З. Протченко). Л.І. Ярошик у докторській дисертації обгрунтувала роль стрептококового алергену в патогенезі ревматизму. Важливим етапом вивчення ролі стрептококового алергену у патогенезі стрептококових інфекцій були дослідження фіизко-хімічних властивостей стрептококового алергену. Препарат стрептококового алергену був розділений методом колонкової йонообмінної хроматографії на 6 ізольованих фракцій, але лише одна одна з них була високоспецифічною у шкірних алергічних пробах в експерименті та у хворих на ревматизм (П.З. Протченко). Внутрішньошкірні проби з активною фракцією алергену у хворих на ревматизм дозволяли виявити стан стрептококової алергії при цьому захворюванні і,що особливо важливо, ступінь активності процесу (П.З. Протченко, М.М. Базарченко). С.М. Мінервін приділяв велику увагу підготовці молодих кадрів, про що свідчіть велика кількість аспірантів, склад яких практично щорічно поповнювався. Під керівництвом професора С.М. Мінервіна співпробітники і аспіранти кафедри мікробіології О.А. Кириленко, В.Р. Савін, Ю.Й. Донец, М.О. Левенштам, І.О. Ситник, Л.М. Шведов , Л.А. Зубко, А.В. Целух, П.З. Протченко, О.Л. Головатюк, Е.Е. Штефан виконали кандидатські, а О.А. Кириленко і Л.І. Ярошик - докторські дисертації Під керівництвом Сергія Михайловича всього було підготовлено 53 кандидатів і 11 докторів наук, він створив свою школу, вихованці якої стали завідувачами кафедр, керівниками наукових колективів. Професор С.М. Мінервін був відомим талановитим вченим, високоерудованим педагогом, лектором, доброзичливою людиною. Безсмертя Сергія Михайловича - в актуальності його наукових ідей, які одержали подальший розвиток в дослідженнях вдячних учнів. У 1970 році завідувачем кафедри був призначений учень С.М. Мінервіна Анатолій Васильович Целух, який одночасно був проректором з навчальної роботи (до 1972 року) і директором Одеського НДІ епідеміології і вірусології ім. І.І. Мечникова (1981-1987 рр.). Була продовжена розробка наукових напрямків, обраних С.М. Мінервіним. Під керівництвом А.В. Целуха були закінчені дисертаційні роботи Е.Е. Штефана про зміни імунобіологічної реактивності організму при експериментальній стрептококовій інфекції, Г.Г. Губеня про оцінку деяких клініко-імунологічних показників при ревматизмі у дітей, О.Л. Головатюк - про лейкотоксини клостридій газової анаеробної інфекції. В зв'язку з тим, що роль алергії при стафілококових захворюваннях, кількість яких в останні роки помітно збліьшується, вивчена недостатньо, була зосереджена увага на розробці цієї проблеми спільно з працівниками кафедри дитячих хвороб(завідувач кафедри професор Т.М. Якименко). Дослідження проводилися у напрямку удосконалення діагностики стафілококової алергії, розробки способу одержання діагностичного препарату очещеного стафілококового алергену, виділення низькомолекулярних стафілококових антигенів, вивчення зв'язку між алергенними і антигенними властивостями алергену стафілокока. Це стало основою докторської дисертації П.З. Протченко (1992). Відомо, що токсини збудників газової анаеробної інфекції досить складні за своїми різними компонентами і мають відповідну специфічну дію. Порівняльне вивчення лейкотоксичної, гемолітичної і лецитиназної активності токсинів збудників газової анаеробної інфекції в свій час було проведено І.О. Ситником і висловлено припущення, що лейко- і гемотоксини є різними субстанціями. Це припущення підтвердилось при дослідженнях 3-х фракцій токсину Cl.perfringens, одержаних за допомогою іонообміної хроматографії, які мали лейкотоксичну активність, а дві із них лецитиназну и летальну дію не проявили (О.Л. Головатюк, А.В. Целух, П.З. Протченко). Експериментальні дослідження патогенетичних механізмів потенційованої дії токсинів збудників газової анаеробної інфекції під впливом продуктів метаболізму мікробів-асоціантів вперше показали, що при цьому мають місце зниження осмотичної резистентності еритроцитів, підвищення проникності мембран лізосом, більше виражена дія на мікроциркуляторне русло (А.В. Целух, П.З. Протченко, А.П. Левацький, Є.О. Донський, Е.Е. Штефан, Ю.М. Штихно). З метою вивчення змін функціонального стану кори головного мозку і механізму дії на ЦНС при інтоксикації,викликаної токсином Cl.perfringens і суміші токсину з продуктами життєдіяльності Cl.butyricum, були проведені електрофізіологічні дослідження на кафедрі патологічної фізіології (завідувач професор Р.Ф. Макулькін) за консультацією академіка АМН СРСР професора Г.М. Крижановського. Дослідження показали, що після введеня одного токсину спостерігалися фазні зміни електричної активності кори мозку експериментальних тварин (фаза десинхронізації і фаза депресії), які під впливом суміші токсину і продуктів метаболізму Cl. butyricum проявлялись раніше ( А.В. Целух, Р.Ф. Макулькін, Г.М. Крижановський , О.А. Шандра). Встановлені за допомогою різних методів досліджень патогенні ефекти токсину Cl. perfringens і метаболізму непатогенної клостридії, а також механізми виникнення і розвитку патологічних процесіва свідчать про те, що при інтоксикації виникають пошкодження багатьох органів і тканин. Це дозволило зробити важливий у практичному відношенні висновок про полісистемну природу газової анаеробної інфекції (А.В. Целух). В свою чергу приймаючи до уваги сучасні дані про патогенез газової анаеробної інфекції і полісистемного характеру захворювання, були розроблені методичні рекомендації "Комплексная патогенетическая терапия больных анаэробной инфекцией" (А.В. Целух, Н.В. Караман, Г.М. Крижановський, А.П. Доценко). Розробка проблеми анаеробної інфекції і сумісної дії токсинів і продуктів метаболізму мікробів-асоціантів знайшла відображення у докторській дисертації А.В. Целуха "Патогенные эффекты C. perfringens и продуктов жизнедеятельности непатогенных клостридий" (1981г.). Протягом багатьох років співробітники кафедри спільно з кафедрою загальної гігієни і екології (М.М. Надворний, Т.В. Рассказова та ін.) розробляли госпдоговірну тематику з токсикологічної характеристики деяких технічних виробів із науковцями НДІ гігієни водного транспорту (Л.М. Шафран, Є.П. Білобров) - вивчення алергічних властивостей мікроорганізмів-біодеструкторів пластмас, які застосовуються у суднобудуванні. Разробка питань стану неспецифічної реактивності моряків підчас трансатлантичних рейсів дозволила по-новому вирішувати профілактику інфекційних хвороб серед членів екіпажів суден і розробити відповідні рекомендації з профілактики актульних інфекційних захворювань (А.В. Целух, Є.П. Білобров, А.О.Лобенко, М.М. Цулайя) , які були впроваджені в практику пороплавств України і Росії. З цієї проблеми була виконана кандидатська дисертація Є.П. Білобровим. Паралельно з цим експериментально було обгрунтовано застування інгібіторів протеаз та імуномодуляторів при лікуванні гнійно-запальних процесів синьогнійної етіології (А.В. Целух, В.Б. Єрьоменко, П.З. Протченко), Спіробітники кафедри на цьому етапі стали співавторами монографії "Стафилококковые пищевые интоксикации и энтероколиты", " Справочника судового врача" двох видань, двох інформаційних листів, 6 методичної і виховної роботи серед студентів. 1992 року професора А.В. Целуха було переведено на посаду професора кафедри. Завідувачем кафедри на умовах сумісництва було обрано директора НДІ вірусології і епідеміології ім. І.І. Мечникова, професора Георгія Степановича Скрипченка. В цей час співробітники кафедри виконували НДР з удосконалення методів підвищення специфічної активності імунобіологічних препаратів. З 1995 р. кафедру очює професор Павло Захарович Протченко - учень професора С.М. Мінервіна. У теперішні часи, після декількох скорочень штатів внаслідок зменшення кількості студентів, штат кафедри складається з завідувача, професора кафедри, 2-х доцентів, старшого викладача, 3-ох асистентів, 5-ти осіб навчально-допоміжного персоналу. Кафедра розташована у окремому двоповерховому корпусі, має 6 навчальних залів, приміщення наукових лабараторій і лабораторії навчального процесу тощо. Науково-дослідна діяльність кафедри в останні мікобактерій з метою вдосконалення діагностики мікобактеріозів, що стало темою кандидатських дисертацій аспірантів, а тепер асистентів О.А. Грузевського та О.В. Філіповського. З 2002 р. кафедра виконує планову НДР "Визначення антигенів інфекцій групи TORCH у патолого-анотомічному матеріалі та плаценті з метою вивчення питомої ваги цих інфекцій як етіологічної причини репродуктивних втрат" з застовунням імуноферментних та імунолюмінесцентних методів дослідження. Навчально-методична робота кафедри в останні роки ишла в напрямі вдосконалення методичного забезпечених педагогічного процесу в умовах недостатності підручників і навчальних посібників. Були видані під грифом МОЗ брошура "Вірусні гепатити" (А.В. Целух, 1998 р.), навчальний пособник "Загальна мікробіологія, вірусологія та імунологія. Вибрані лекції" (П.З. Протченко, 2002 р.), під грифом університету - тези лекцій з імунології (П.З Протченко, 1996 р.), курс лекцій з загальної мікробіології і імунології (П.З. Протченко, 1998 р.), навчальний посібник з вірусології (П.З. Протченко, 2000). Був підготовлений і впроваджений у навчальний процес "Альбом для протоколів практичних занять з методичними вказівками для підготовки до лабораторних і атестаційних занять з мікробіології, вірусології та імунології", який містить повний методичний супровід занять у вигляді орієнтовної карти з контрольними питаннями теми, робочого завдання, змісту протоколів , сторінок підручників ряду основних понять на інше. Крім того, в "Альбомі..." є перелік всіх питань до рубіжних контролів, екзаменаційні питання і завдання для перевірки практичних навичок і умінь, а також атестаційний лист, якому виставляються оцінки з рубіжних контролів. За останні роки кафедра провела велику роботу, пов'язану з впровадженням в університеті єдиної системи контролю знань студентів на основі використання тестів п'яти структурних типів, а також тестів в основи використання тестів п'яти структурних типів, а також тестів в форматі "Крок-1". Кафедрою підготовлено також набір тестів для проведення ректорського контролю з дисципліни, який використовується для перевірки рівня знань студентів після закінчення курсу навчання на кафедрі. Цей контроль відбувається після складання іспиту на початку наступного семестру навчання. З 1998 року кафедра проводить навчання студентів англійською мовою, що зумовило необхідність підготовки всіх методичних матеріалів, текстів лекцій, методичних вказівок до практичних занять, екзаменаційних білетів, тестових завдань, комп'ютерної контролюючи програми на англійській мові. Під час цієї роботи довелося значною мірою оновити кафедральну методичну документацію, використати матеріали сучасних зарубіжних підручних підручників, що, безумовно, підвищило якість методичних матеріалів також і для вітчизняних студентів. З 2001 року кафедра проводила заняття також і французькою мовою, для чого підготовлені всі необхідні навчально-методичні матеріали.